укр eng рус
форуми | щоденники | YouTube | спільноти | архіви | пошук | uaмото | ПДР | FAQ | контакт | реклама | крамниці | хто є хто | 2017
ПОШУК МОТО | 26.85
https://oh.ua/greencard/
Ім'я: Пароль: Забули пароль ? +РЕЄСТРАЦІЯ [?]
Увага! Вхід по незахищеному з'єднанню. Щоб захистити передачу даних клікніть тут »

перелік тем поновити [?]

Форум: Мото подорожі - Тип теми: (Топик) - Автор: lelik_4d [пвт]
SUBJ: Мій перший досвід закордонної подорожі (отчет моего друга)

Увага! Тема під захистом від флуду.

lelik_4d
Якщо кликнути можна побачити фото повністю
Кому:Усім 22/9/2017 12:13 PM | 1 | # | в LiveJournal в FaceBook
Точніше буде сказати, що це була друга спроба. Перша, у жовтні минулого року, закінчилася за
годину після початку під Житомиром з розбитим мотом і зламаними ключицею та ребрами. Ну та
то такоє.
Отже, зважаючи на витрати, пов’язані з лікуванням та ремонтом, план не був таким амбітним, як
минулого року (Гросс Гльокнер, Тіммельс Йох, Сільвретта/Стельвіо). Вирішив обмежитися
Трансфегерешем з Трансальпіною.
План був такий:
3 вересня – Київ-Чернівці
4 вересня – Чернівці- Брашов
5 вересня – Брашов – Сіная – Бран – Куртя-де-Арджеш
6 вересня – Трансфегерешан
7 вересня – Куртя-де-Арджеш – Трансальпіна – Хайдусобосло
8 вересня – Хайдусобосло – Краків
9 вересня – Краків – Варшава
12 вересня – Варшава Київ
Перед виїздом, зважаючи на ідеологічні мотиви, про які на цім поважнім форумі немає потреби
говорити, вирішив в Угорщині не затримуватися ніяким чином. Максимум, що я допускав, -
заправка.
Головною метою було їхати. Мене не дуже захоплює архітектура, музеї, та прочіє
достопрімєчательності і селфікі на їх фонє. Мать вже надто старий, або ледачий, або пєрвоє
помножене на второє. Бачив Київ (вперше взимку 1985 року, дуже сподобалось), після цього
Лахор, Ісламабад, Пекін, Шанхай, Вільнюс, Париж, Варшаву, Відень, Лондон, Бухарест, Берлін,
може щось пропустив. Гарно всюди, але воно вже не торкало, як вперше, - Софія, Андріївська,
Лавра.
Щось відволікся. «Прєдоставім нєбо птіцам, а самі обратімся к стульям.» (с)
Транспортний засіб – Yamaha Fazer FZ6.
Навігатор – телефон Microsoft Lumia 640.
Багаж – сумка на бак Oxford 15л., та ні разу не мото рюкзак Champion XXL, якому виповнилося 17
років.
Маю кофр (пріобрьол по случаю, б.у.). Пробував з ним їздити Києвом і окрєстностямі. Не
сподобалось. Відчуття, наче тягнеш прицеп. Тому прив’язав рюкзак на поличку для кофра. Він
чудово туди ліг , зайнявши частину пасажирського сидіння, яке, дуже доречно, було зовсім вільне,
і не виступав за мої габарити, створюючи ідеальні аеродинамічній та естетичний прохвілі (попка
чють крупнєйє, чем у каферейсєров), до того ж, допомагаючи заощаджувати на пальному. Карочє,
мінусів в таком рєшенійі не було.
В рюкзак поклав штани, кросівки, 3 футболки, труси (три… труси, і запасні, на собі, а то мало лі в шо
може сублімірувацця страх пєрєд нєізвєданним), шкарпетки (4 пари), 1 комплект термобілизни (1
вєрхняя часть на собі), 2 фліса (1 – шоб в горах тепло, інший – шоб в гостях красіво), гумові бахіли
(картинговий трофей), гумові рукавиці (чудового помаранчевого кольору, з жовтою підкладкою,
шоб красіво, ярко, замєтно і сухо пад даждьом. Купив в Епіцентрі наканунє. Ібо байкєрскіє крагі,
кагда мокриє, очєрняют мої бєлоснєжниє ладошкі.). Вот ето вот всьо накрив зверху чохлом від
дощу.
В сумку на бак поклав дощовик, сонцезахисні окуляри (шоб подчєркнуть, прі случайє, притаманну
мнє с дєцтва маскулінность ліца. Случай нє прєдставілся. Хватіло румян.), зубну щітку, 2 козьїхнака
із сємєчьок на фруктозє, на случай крайнєго фізіческого істощенія. Зверху все це прикрасив
навігатором, засунутим в прозорий карманчік верхнього клапана сумки.
В кишеню поклав документи, 2 банківські картки, 200 долларів та 300 злотих готівкою.
Наче готовий.
Вечір наканунє.
19:30. Помив ланцюга. Посмикав заднє колесо, люфта немає. Потім чорт смикнув мене посмикати
задню зірку, чого я ніколи не робив, тож референс відсутній. Вона рухалася, візуально також.
Стало неприємно. Зняв колесо. Підшипники нормальні, тільки у роликовому, у колесі – ледь
відчутний люфт. Змазав його, поставив на місце колесо і вирішив нікому не дзвонити і ні про що не
питати. Підшипники ж наче цілі. На Шкоді 10 тисяч з виючим їздив, а ці ще мовчать, тож 4 тисячі
проїдуть.
День перший, 3 вересня.
Змазав ланцюга. Заліпив ізолєнтою передню частину бака, щоб не затирати сумкою фарбу.
Причепив поклажу та й виїхав о 9:30. Нічого особливого не відбувалося. До Житомира стримував
себе, не розганявся. Там трохи мочив дощ, але одягати дощовик не захотів, та й дощ незабаром
закінчився.
Мене попереджали, що дорога буде погана. Вона виявилася не гіршою ніж Кропивницький –
Кривий Ріг, де кілька разів на рік доводиться їздити.
Прогноз погоди обіцяв на вечір дощ в Чернівцях, тому Кам’янець Подільський і Хотин вирішив
проїхати мимо. Десь біля шостої вечора був у готелі.
Проїхав 530км.
Змазав ланцюга. Пішов гуляти у місто. Відійшов 300 метрів, та почався дощ, який продовжувався з
перервами до ранку. Повернувся до готелю так і не побачивши міста.
Зателефонував до банків, щоб зняти ліміти на закордон. З одним все було добре, інший
повідомив, що треба звертатися у відділення з письмовою заявою (неділя, у Чернівцях немає
відділень, не брав з собою внутрішнього паспорта. Виберіть пічальку на свій смак).
День другий, 4 вересня.
Забронював готель в Брашові, точніше, за окружной.
Поснідав. Під дощем зібрався і десь на початку десятої поїхав до кордону. Дощовик знову не
вдягав, мабуть ледачий. На виїзді з міста заправився, на мот сідав з заплющеними очима, щоб не
бачити, як я його засрав за якісь 15 хвилин. (не люблю брудне робоче місце, а надто – місце
відпочинку. Це не лікується, я пробував)
На кордон приїхав о десятій, дощу вже не було, було сонячно і майже сухо. Купив страховки.
Наша, така струнка, с пісталєтом на бедрє, прикордонниця (їй мілітарі стіль дуже пасує, на мій
вибагливий смак) відпустила без запитань (а я, дурачьок, всьо ждал, что телефончік вазьмьот.
Нада била ачкі надєть). Кстаті, пригадався випадок, іллюстрірующий половой аспєкт байкєрской
тєми.
Їду я якось в составє прєімуществєнно женского колєктіва по Лахору в бусікє (6 із 7 жінок –
бландінкі в харошем смислє, 7-ма була брюнєтка, а нє бландінка в плахом смислє). Двіжемся в
потокє (ослікі, сємьї по 3-4 челавєка (папи, мами, дєті, всі без шлємів) на 125-ках Хондах, тук-тукі і
т.д.) і тут паєвляєцца Он, помню на оранжевой Хондє о 4-х циліндрах, в шлємє-інтегралє. Побачив
наших дівчат і зразу зник. Через пару хвилин паявляєцца, вмєсто шлема – копна набріолінєнних
волос, чісто Танцор Діско. Ну і їде поряд, рісуєцца. Наші етого нє оценілі, вони були зайняті
обсуждєнієм тєми, коли краще по магазінам: до музєя, ілі послє.
Ізвінітє, атвльокся.
Румунський, думаю, митник, спитав чи маю сігарєти. Я відповів шо нє курьу, на що він сказав, тіпа,
я ш нє спрашую о твойіх врєдних прівичках, вєзьош, ілі нєт? Потім прикордонник спитав, куда. Я
сказав, куда. «Ааа, туріст». «Туріст»,- кажу. Нічого крім паспорта и техпаспорта не просили.
Так за разгаворамі я опинився в Румуніі об одинадцятій.
Поїхав, спочатку за правилами. Потім, десь за пів години (може скоріше, в будь-якому випадку
вони мені здалися вєчностью) з’явилося відчуття що непогано би їхати трохи швидше, принаймні,
щоб не стримувати інших учасників руху. Стало трохи веселіше. Чіплявся за найшвидшими. Але, як
правило, це були мєсні-мєсні, бо через якийсь десяток кілометрів вони звертали з мого шляху і я
грустіл в ожиданіі наступного рисака. Так і їхав. Дороги були не такі прямі, як у нас, що для такої
поїздки добре, я вважаю.
У якомусь місті побачив відділення Райфайзен банку з банкоматом, спинився зняв трохи мєсних
дєнєг, ібо заброньований отель хотів налу.
Навігатор увімкнув десь за Бакау. До того їхав по знаках.
До Брашова приїхав десь о 17:30. Добре, що пам’ятав приблизно де був готель на карті, бо біля
Брашова, з якоїсь причини (може кілька потужних ЛЕП, під якими їхав) навігатор зупинився і
показував місце, від якого я від’їхав вже з кілометр. Зупинитися не було де, тому я поїхав без
нього в, як мені здавалося, правильному напрямку. Звернув з магістралі та зробив спробу
перезапустити навігатор. Він вперто показував місце де його перемкнуло. Я відчував, що звернув у
вірному місці, і дійсно, проїхавши кількасот метрів побачив вождєлєнную пєнсіунею под
ар...

Решта простирадло прихована під спойлером
* показати приховану інформацію
істократіческім названієм «Королєва Мері».
Зареєструвався, спитав де є поблизу мийка. Персонал мене не розумів. Але газовий мастєр
(мужик, що колупався в газовому котлі) сказав де, але о 18:00 вони закриваються. Поки ми
розмовляли навігатор попустило.
На мийку приїхав о 18:05, якийсь добродій, який, мені здається, вже йшов додому, бо був у сухому
одязі й взутті, показав куди поставити мот. Потім намилив і змив. Я показав що витру сам, він не
заперечував, взяв 20 лей і зник. Може то був случяйний прахожий?
Витерши мота, та відчувши облєгчєніє от содєянного, поїхав у центр. Гарний центр, але матєрія
пєрвічна, хочецця кушать. Проігнорував фастфуди і зупинився біля якогось закладу з офіціантами.
Я ж нє ніщєброд, в «Королєвє Мері» живу.
Тільки замовив свінийе рьобришкі по амєріканскаму рєцепту, пішов дощ. Я виругался, но нє
грязно. Город же чистий, нєфіг соріть. Поки абгладивал костачкі, завдяки вітрові (доречі він був
досить сильний з моменту мого прибуття до Брашова) хмари пішли і трохи підсохло, але вже
стемніло. Заїхав в Лидл купив водички, бо нє королєвское ето дєло, воду гостям пропонувать, і
поїхав спати.
За день подолав 440 км.
День третій, 5 вересня.
Забронював пенсіунею «Меридіан» в Оешті Унгурені. Змазав ланцюга. Поснідав і вирушив до
Сінаї. Навігатора вирішив не вмикати, поки не проїду ЛЕП, завдяки чому повернув не туди, але
далеко не заїхав, увімкнув навігатор і швидко виправився. Дорога на Сінаю була мальовничою, не
то шо наканунє. Знали королі де будувать загородную нєдвіжимость. Трохи накрапав дощ, але
недовго.
Приїхав до замку Пелеш десь біля 10:00. На самий верх не пустили. Залишив мота на другій знизу
стоянці, взяли з мене 8 лей за парковку. Залишив усі речі там і пішов до замку. Гарно. Погода
чудова. Людей прибуває. Погуляв навколо, всередину не ходив. Шо я кроватєй не бачив (тєм
болєє мені на них не спать), чи в занавєскі плюшевиє нє смаркался? Купив магнітік, з’їв качана
кукурудзи, та й попрямував до Брана (чи Браня?), кароче, пропальпірувать, чим вампіри кров
сосуть. Дорога була гарна, ні дать ні взять.
У Брані припаркувався прямо перед входом на базар поряд з поліцейським авто, в якому нікого не
було. Залишив усе крім шолома, бо багато перехожих. Не стільки через страх, що вкрадуть,
скільки, що випадково зачеплять та звалять на брудну (не порівняти з Сінаєю) дорогу. Поки я
колупався, за мною спостерігав хтось досить занедбаного вигляду. Я на нього глянув, тіпа: «І нє
думай…». Будь на його місці Станіславскій, то сказав би: «Вєрю.» Я вложив в оте «І нє думай» вєсь
опит оскароносців. Чувак, навєрно тоже повєріл, бо покрутився, не зрозумівши шо я блєфую, і
пішов. А я, все ще блєфуя, но уже не так густо, пішов у касу за білєтіком. Знову трошки почав
накрапати дощ.
Поштовхавшися в тіснуватих залах кровопійци, вийшов надвір, прогулявся, купив пару магнітиків
прийшов до мота. Все було на місці, крім поліцейського авта (мабуть вкрали. Нє ісключаю, шо той
чувак). Попив води та й поїхав до місця ночівлі. Дорогою знову потрапив під дощ.
«Меридіан» сподобався більше, ніж «Королєва». Вирішив, шо буду прадлєвать на одну добу.
За цей день проїхав 240 км.
День четвертий, 6 вересня
Цей день цілком присвячено Трансфегерешеві. Поснідав і на початку десятої виїхав. Всі речі
залишив у готелі.
Погода була чудова. Краєвиди – також. Вирішив фотографувати на зворотньому шляху. Не люблю
я ето дєло, бо ледачий. Кстаті, Люмія була мені не лише навігатором, а й фотокамерою. Мєчта
ледаря.
Після проїзду греблі, десь з середини водосховища дорога була волога після дощу.
До речі, окремо треба зауважити наявність свіжого гімна на поверхні асфальту. При цьому авторів
не бачив ні разу. Мені здається, то якісь коров’ячі партізанскіє атряди, що вискакують на дорогу,
гадять, і мерщій до лісу. Навіть можу пояснити їх мотивацію. Тіпа, ах ви ж сукі такіє (маються на
увазі люди, пользующієся кустікамі для отправлєнія єстєствєнних надобностєй), ви нам дєсєрт
абассалі/абасралі (нужне підкреслити), так «пєро за ета палучай» (с).
До вершини водосховища і далі вже їхав під дощем. Трохи згодом відчув сильний вітер.
Промайнула думка про нафіг возить за собою дощовик, якщо його в отвєтствєнний момєнт
залишати в готелі. Вище дощ став сильніший, потім заїхав у хмару. В ніжнєм бєльє відчулась влага
внєшнєго проісхождєнія. Чому увєрєн, шо внєшнєго, спитаєте ви? Бо була ізначально холодна.
Остальниє часті тєла були вкриті синтетичним одягом, і волога так не відчувалася. І от у цій хмарі і
бєльєвой влагє я ледве тягнувся за якимись автами.
Шо за брєд вони співають, «Тучі как люді…»? Людєй пашльош бивала, і ані пайдут. А тут, пасилай,
нє пасилай, хмара кладьот на тєбя влажнуйу пєлєну с прібором.
Чи вот ето вот: «Я тучі развєду рукамі…» Брєд. Лахов можна развєсті рукамі, держа в ніх
напьорсткі. Хмари нє развєдьош ні рукамі ні нагамі.
Тут работає китайський метод: єслі досить довго сидіть на склонє гори, то мимо пропливе труп той
хмари, шо застіт твой ясний взор.
Я сідать не захотів, бо мокро, тому, не виїздячи з хмари заїхав у тунель, тунель незабаром
закінчився, а хмара – ні. Десь метрах в 5 по боках було видно силуети людей, стопи/габаріти
машини попереду і всьо. Почався спуск. Згодом, нижче, почало розвиднятися. Було мокро, але без
дощу. Поїхав до самого низу просохнути. Спуск сподобався. Вирішив покататися північним схилом
вверх - вниз, може наверху покращиться погода.
Зранку просвистів мимо заправки, був впевнений, що мені вистачить на 200 км, тож навіщо тягати
повний бак. Але, оскільки захотів поїздити більше, то поїхав шукати заправку. Незабаром її
знайшов на перехресті з Е-68. Поки стояв там, під’їхала машина з українськими номерами і
водійка, окрім іншого сказала, що мєсні кажуть, сьогодні погоди не буде. Шо ж, ні, то й ні.
Поїхав назад вверх, але не вище деревної рослинності. Трохи пофотографував там де всі. Знову
спустився вниз. Було вже сухо. Знову поїхав вверх, вже до тунелю. Там все ще був туман, хоч і не
такий, як зранку. Проїхав тунель. З південного боку було вже сухо, тому захотів повторити те, що й
на північній стороні. З’їхав вниз до рівня дерев, піднявся вверх. І, думаю, проїду ще раз через
тунель. А шо єслі вдруг прояснилось? І, о чьудо!!! Заїхав до озера. Піднявся до чьучєла мєдвєдя в
стєкляной будкє під хрестом. Зайшов в мєсний фастфуд, посьорбав чорби, та й поїхав донизу
ночувать. На зворотньому шляху дорога вздовж водосховища сподобалася більше, ніж зранку.
Було сухо, та без гамна. Мабуть у партізанів навечір іссяклі рєсурси. Зупинився на греблі для
пари/тройки фото, та й до готелю.
Приїхав десь біля 19:00. За день вийшло 280 км.
За допомогою гугл перекладача попросив у персоналу «відро, помить мотоцикла». Одержав
відро, під’їхав до річки (50м) і уже ж відірвався…
Зважаючи на отримане задоволення від Трансфегерешу, вирішив так само вчинити і з
Трансальпіною, тобто проїхати двічі, а не в один бік, як планував. Готель забронював в Алба Юлії.
Називається він «Каса Траяна» (троянська крєпость, чи троянський общак, нє увєрєн в етімології,
но точьно, нє троянскій конь)
День п’ятий, 7 вересня
Почну з того, що домашню роботу з Трансальпіни було виконано незадовільно.
Трансальпіна, як я чомусь вирішив, (не питайте, не знаю, звідки мені явилось таке знаніє)
пролягала від Obarsia Lotrului до Sebes.
Тепер по порядку.
Вирішив їхати з півдня на північ не через Bengesti – Novaci, а через Brezoi - Obarsia Lotrului. Дорога
там мені здалася більш покрученою, отже - цікавішою. До Brezoi з місця ночівлі мені було
запропоновано 2 варіанти: 80 і 60 км. Я вибрав коротший. Поїхав. Спочатку дорога була так собі, а
потім – чудовий асфальт, серпантин, просто мєчта. І тут хрясь – ґрунтовка із мєсного грунта, тобто
каміння різного розміру. І незрозуміло, як далеко, а я ж, ко всєму, далєко нє ендуріст. Розвернувся
і поїхав довшою дорогою через Curtea De Arges, Ramnicu Valcea, Brezoi. Дорога там мені
сподобалася.
Судьба все ще питалась мене направить куда нада. Но не на того напала. Їдучи по трасі на
Petrosani, я промазав поворот направо на Трансальпіну (було багато машин, людей). Метрів через
500 я зреагував, подивився на навігатор, розвернувся і поїхав до перехрестя (зреагував би пізніше,
може побачив би поворот наліво на Трансальпіну).
За перехрестям – гравій. Ну, думаю, заїхав. І тут… - чудовий асфальт, сухо, сонячно, пєсня. Поїхав.
Насолоджуюсь. Але щось не видно, щоб дорога вела вверх (пам’ятаю якусь фотку з альпійськими
луками, а тут – ліс навкруги). Ну, думаю, все це десь попереду. Дорога ж чудова, шо ше тобі нада?
Десь біля водосховища наздогнав ДТП. Голландець на Тріумфі заїхав в передню арку Тойоти Hilux,
між колесом и дверима. Байкер був на ногах. Я зупинився, спитав чим допомогти, але він
слабенько реагував, може від шоку. Потім попросив мене зняти з нього шолом, бо ліва кисть не
слухалася. Я зняв, він витяг з вух чопики, спілкуватись стало легше. Мобільного зв’язку не було.
Водій Тойоти ходив колами шукав мобільну мережу. Виявилося, що голландець в Румунії з
групою, але сьогодні кожен сам по собі. Я запропонував поїхати знайти його товаришів, якщо він
скаже, в якому готелі вони зупинились.
Між тим всі байкери їхали мимо не спиняючись. Аж ось під’їхала група на ендурах з румунськими
номерами. Вони зупинились. Один хлопець підійшов, запропонував допомогу. Говорив
англійською. За ним підійшли і решта групи, майже всі говорили англійською. Серед них були
парамедики. Вони оглянули голландця, сказали, якщо перелом і є, то він незначний. Намазали
якоюсь маззю, наклали пов’язку, дали пілюльку.
Не знаю як ви, а я вважаю, що якщо людина не може скрутить дулю, то травма тяжка, можна
сказать, інвалід.
За разгаворамі вияснилось, що тільки молодий хлопець румун, решта – ізраїльтяни. Один говорив
російською. Надєлали комплімєнтів про мій 9-річний мот, «як новий» і т.д. Нє зря вчора
молодільной водой горной рєкі мив. Потім кажуть, шо ти будеш тут стоять, ми вже самі
вправимося (гід уже поїхав туди, де є сигнал, викликати швидку та поліцію). Пригостили на
прощаніє канхветкой «Єрусалімскій тузік», благословили, сказали «бєрєгі сєбя», і я поїхав бєрєчь.
Альпійскіє луга упорно скривались от моєго зоркого глаза. Доїхав до Sugag, по дорозі зустрів і
швидку і поліцію що їхали до місця ДТП. Заправився. Зайшов в кафе біля заправки, поїв. Запитав у
офіціантки чи дорога звідси до Sebes йде вверх чи вниз. Вона сказала вниз. Странно, подумав я, но
нє болєє того. За навігатором рука вперто не тягнулась.
А погода – чьудо!!! Часу до темна – море. Розвернувся і поїхав назад, до дороги на Petrosani.
Проїхав туди, поїхав назад. На греблі зупинився купить магнітік. Глянув на асортімєнт. Почті з
каждого магнітика на мене дивився альпійскій пєйзаж, котрого я сьогодні не бачив. Питаю у
продавщиці, де ви заховали од мене отето вот всьо. Вона каже там, і показує туда, звідки я щойно
приїхав. Внутрі всьо обірвалось, я ж за оцим усим сюди їхав, і так абделацца. На годиннику 18:00.
В панікє тикаю Novaci в навігаторі і їду нєглядя. Він мені показує шото в районє 80 км і 2 часа путі.
Ну, думаю до темна встигну, а назад дорогу вже знатиму. Виїхав на дорогу на Petrosani і газу.
Хвилин через 5 поверхня дороги стала страшною, потім ще страшнішою. Потім попустило, но гори
началі кончацца. Заїхав в Petrosani, чую, шо-то нє то. Заїхав на заправку. Заправився і подивився
очима в навігатор. Він мені, нєхароший, намалював дорогу до Novaci в об’їзд Трансальпіни. Вже
19:00, на ту страшну дорогу повертатися не хочу. Вирішив іхати до заброньованого готелю в Alba
Iulia нормальною дорогою.
В дорозі вирішив, якщо прогноз на завтра нормальний, поїду знову на Трансальпіну, нада ж
кончіть начатоє. Прожилі ж ми з Краковом друг бєз друга стока лєт, єщо потєрпім, тєм слашчє
будєт встрєча.
Проїхав дето 600 км. (К етому моменту, почав забувать глянуть на одометр)
День шостий, 8 вересня.
Прокинувся о 06:00. Подивився прогнози. Вони були на любой вкус, від 90% дощу, до «ясно». Я
вибрав «ясно». Забронював готель «Ліра» в Oradea (мнє свойствєнно чусство прекрасного, ібо нєт
нєт да і пробужу пару-тройку чусств добрих я лірой (отсилайет к Пушкіну)). Змастив ланцюг,
поснідав та й на початку 9-ї виїхав в напрямку Трансальпіни. Погода чудова. Коли проїхав Sebes,
хвилин через 10 почався дощ. Знову без дощовика. Але була надія, що мнє воздасцца. І такі да,
недоїзджаючи до дороги на Petrosani дощ закінчився.
Коли доїхав до повороту наліво на нєізвєданную мною вчора частину Трансальпіни, виругался
очєнь и очєнь грязно (нічого, чістий горний дождік смойет). Як можна було вчора проїхати мимо
такого великого знака!?
Повернув, і началось. Дорога сподобалась. Доїхав до Novaci, погрівся, обсох (зверху було холодно і
вітряно). Повернувся назад, потім знову поїхав до Novaci, там заправився, пообідав в Ranca, в
завєдєнійі с заявлєнной на бігмордє 10% скідкой байкєрам. Скідкі не було, отже і на чай нє
палучілі.
Звідти, о 15:00 виїхав на Oradea, знову через Трансальпіну, але тепер ВСЮ. По дорозі була дика
пробка в Alba Iulia. Їхав і обочиною, і між фурами і бетонними відбійниками, расталківая лактямі
яркіє штучкі, котрими обставляють ділянки, де йде ремонт. Чув в спину (інагда) завістлівиє, ілі
раздражонниє (не вловив інтонації) гудкі водітєлєй лєгкових автомобілєй. І чєм я їм на узбіччі
мєшал??? Я їм мислєнно відповідав ріторіческім питанням: «А нічо, шо мене в «Лірє» ждуть!!!???».
Дорога до Oradea за прєдєламі Трансальпіни, була в кількох місцях очєнь і очєнь. Мені
сподобалось.
В «Лірє» був о 21:30. Адміністратор була така ласкава, що замовила мені піццу, бо ресторана
немає, а в центр ще треба їхати. Повечеряв і спати.
За день проїхав десь 620 км. До речі, поїздки і Трансфегерешем і Трансальпіною + не так втомили,
як тошнота населеними пунктами в другий та третій дні.
День сьомий, 9 вересня.
Вирішив їхати до Варшави. Навігатор наполягав, що дороги до Варшави немає і рекомендував
знайти інше місце. Відкрив гугл мапи подивився, які пропонувалися варіанти. Змастив ланцюга.
Поснідав та на початку 9-ї поїхав до кордону з Угорщиною. Перед ним заправився і витратив
останні готівкові 9 лей на воду й колу. На перетин кордону витратив менше часу, ніж на
зняти/вдягти шолом.
Віньєтку вирішив не купувати, тому уникав автомагістралей. Поїхав на Eger через Karcag, Tiszafured,
Poroszlo. Їхав короткими відрізками, щоб навігатор знову не повів мене, куди я не хочу.
В одному місці дорога була ну геть як на родінє, включая повєрхность и окрєстниє пєйзажи. От
чего нєпроізвольно увєлічілась скорость до звичної на родінє.
Була субота, нарвався на якийсь велопробіг в якому приймали участь усі бажаючі (не всі з них були
можучі, з усіма наслідками). Пелетон був дуже розтягнутий, за ним тягнулася неймовірна кількість
машин. Я потихеньку обігнав усіх до машини супроводу і так на першій передачі їхав вздовж і
впоперек озера Tisza-to, поки велосипедисти не звернули наліво за озером.
На Eger їхав тому, що хотів проїхати дорогою з Eger на Miskolc через парк Bukki Nemzeti (я цю
дорогу відмітив ще перед поїздкою, бо дуже петляє). І не пожалкував. Ще на під’їзді до неї
помітив відпочиваючих байкерів на спортах. Ну а вже як заїхав, то там були всі, і мото, і вело, і
скутери. Це, мабуть, шо-то тіпа мєсного малхолланд драйв. Єдиний нюанс – якісь ралісти різали
повороти і накидали камінців і пилу, тому у багатьох правих поворотах було бруднувато, одного
разу посковзнувся, на щастя не впав (до речі, і напередодні, на Трансальпіні, наверху зі стоянки
натягали болота, на якому також сковзнув, але втримався). Коли спустився майже до Miskolc
зупинився біля кафе відмітити, як їхати на Кошице. Вибрав дорогу через Hostovce. Запитав у
мєсних байкерів чи є там дорога через кордон. Сказали є.
Один з них був на Ямасі, думаю літровій, старенькій, з двома круглими стопами (прошу вибачення
у експертів). Як вона вилискувала! Наче щойно з конвейера. Єслі би у зєркал були яйця, оні
сверкалі би нє так ярко! Я разразілся компліментом хазяїну, «Єрусалімскій тузік» же оставіл себе.
Спустився до Miskolc, знову посковзнувся, але вже в лівому повороті, знову повезло. Навєрно
трохи абарзєл, нада би памєдлннєй. Там заправився і поїхав до кордону зі Словаччиною. Дорога
була чудова. Радий, що не поперся на магістралі, там тоска смєртнайа. На кордоні стояла
поліцейська машина і всьо.
Доїхав до Кошице, потім Прешова. Тоска, треба звертать. Повернув в Капушанах на Бардейов.
Стало веселіше. З Бардейова на Зборов а звідти на Горліце. Чудова дорога, майже нікого немає. На
польському кордоні – ні душі, замість душ - свіжий асфальт. Мєчта. Невдовзі трапився якийсь
серпантин, не довгий та все ж. Там мене наздогнали двоє (не знаю на чому, прастітє. Могу токо
атмєтіть, шо вони в юності були однакові, даже цвєтом, но потом із одного з них здєлали
каферейсєра, а вторий так і остався недодєланим, як мій).
Як раз почався сєрпантін. Я пустив недодєланого вперед, а рейсєр отстав (сєрпантін – єто вам не
мєжду общєпітамі по прямой єздіть). Коли дорога випрямилась, рейсєр нас догнав, я його пустив
вперед і так ми втройом, рєзвєнько доїхали майже до Горліце. Потім я відстав, нє желая «дразніть
сабак», я ж нє мєсний.
В Горліце заправився. На одометрі 500 км. Час 17:00 по мєсному. Під’їхав мєсний на БМВ. Я у
нього спитав, як краще на Варшаву їхати, він сказав через Тарнов. Але шо, я збираюся туди зараз,
після 500 км, тягтися 50 по селах? (наскільки я зрозумів його польську) Я відповів: «А шо ш ти
ляжеш будеш дєлать? Рєбьонок ждьот атца.»
Навігатор повпирався, та нарешті показав, що туди 364 км які я подолаю за 6 годин. Жесть. Я з
Києва до Кривого Рога за 4.15 їжжу, а там трохи більше 400 і дорога мєстамі - страх.
Поїхав, як і раніше чіпляючись за місцевих. Потім, у темряві, можна було вже 130. Кілометрів за
100 до мети не витримав, заїхав у Макдональдс щось з’їсти.
Нарвався на кардинально відмінний від нашого етікєт. Чувак прийняв замовлення і стоїть
встромляє. А я тіпа, так може вже пора би і заказік матєріалізовать. А він – щас, мінуточку. Якісь
люди стоять і нічого не заказують. Шо вони погріцця зайшли? Так наче ж не холодно. Несе чувак
замовлення, но на ньому в дополнєніє к моєму заказу, картопля і соус. Мало лі, думаю, може
комплімент, за шчьот завєдєнія, в знак компєнсациі за бєзврємєнноє ожиданіє по вінє
нєрасторопного пєрсонала. Оказуєцця, заказ не мій. Потім до мене доходить, шо там черга по
номерках, номерок у чеку, на який я навіть не глянув. А оті усі люди не гріються, вони чекають
поки їх номерок з’явиться на екрані. Дікій запад, шо тут казать.
Як і прогнозував навігатор, я прибув у гості до сина десь о 23:00. На одометрі було 867км.
Наступні 2 дні пройшли в форматє отєц-син, лєнтяї. Вам воно буде нєінтєрєсно.
День десятий, 12 вересня.
Дощ. Нарешті вдягнув і дощовик, і бахіли, і яркі, во всєх смислах пєрчаткі. Виїхав десь на початку
10-ї за місцевим часом. Тільки від’їхав від будинку де живе син, навігатор вимкнувся. Я приблизно
знав в який бік їхати, але, все ж таки, зупинився за кілька кілометрів, щоб ввімкнути. Куди б я не
тикав пальцем, він пропонував мені знайти інше місце, бо дороги, куди я хочу, немає. Поїхав без
нього, знаючи, що треба переїхати через Віслу, а потім направо, на Люблін. Надіявся незабаром
побачити якісь знаки зі словом «Люблін», попадалися лише «Хрєн вам».
Зупинився на якійсь заправці. Подивився де я. Трохи промазав. Поїхав на Брест, але буквально
пару кілометрів. Ничками виїхав на правильну дорогу і тут вже побачив «Люблін».
Дощ то вщухав, то знову йшов. Будівництво дороги. Багна неміряно, хоч його і підмітають, але все
одно брудно. Під Любліном пішла злива, і добре, хоч трохи змила бруд з мене.
Польський кордон пройшов швидко. Ну а на батьківщині, на відміну від Чернівців, де до тебе
підходять за документами, а потім приносять, спочатку чекав, що хтось прийде. Навкруги були, в
основному, буси. Потім побачив, що люди товпляться біля будок. Спитав в чьом прікол. Оказуєцця
і мені тоже в обє будкі. На все це пішло десь хвилин 40.
Далі дорога пряма. Біля Ковеля вже розпогодилося. Зупинився, зняв дощовик и решту краси.
Під’їхав місцевий байкер поцікавився, чи все добре. Для цього йому треба було розвертатися
досить далеко. Було приємно, за що йому і подякував.
В Києві був о 20:30. Скинув вантаж, і на мийку. О 22:00 уже чистенького поставив відпочивати до
ранку.
Проїхав 802 км.
Загалом за подорож проїхав 4357 км. Чєму єсть фотодоказатєльства.
Витратив всього 15 тис. гривень, з них купив приблизно 196л бензину, тобто приблизно
4,6л/100км, остальноє на плотскіє утєхі в відє єди і ночлєга.
Прєтензій до мота нє імєйу. Заскрипіла ручка зчеплення. Так нєфіг ото з милом мить там, де
милить нєположено. Змазав, не скрипить. Кстаті, треба спитать у когось, шо со звєздой, це фіча чи
баґ.
Подорож дуже сподобалася.
Хочу ще.
P.S. «Тузік» аказался нє єрусалімскім, а швєцкім, но всьо равно вкусним.


2kin
Якщо кликнути можна побачити фото повністю
Кому:lelik_4d 22/9/2017 2:42 PM | 1 | # | в LiveJournal в FaceBook


прибулець Кому:Усім 9/10/2017 10:47 PM | 1 | # | в LiveJournal в FaceBook
Нічогеньке таке повєствованіє


Banchee
Якщо кликнути можна побачити фото повністю
Кому:lelik_4d 9/10/2017 10:53 PM | 1 | # | в LiveJournal в FaceBook
Пан мав час та натхнення стирали перо) фотки давай


Незареєстровані користувачі не можуть брати участі в спілкуванні.
РЕЄСТРАЦІЯ

час роботи скрипта: 0.83 секунд

Персональный счетчик статистики WWW.MOTO.KIEV.UA GOBLIN SHOW - ODESSA zaimka.net
  moto.kiev.ua topgun.org.ua rcracing.com.ua